ЧЕРЕЗ УКРАЇНСЬКІ ТЕРНИ – ДО АМЕРИКАНСЬКОГО ПУЛІТЦЕРА


Ця дівчина, яку ледь не щодня можна побачити в коридорі київського Інституту журналістики, на перший погляд, така ж, як і тисячі інших. Вона невисокого зросту, постійно ходить з навушниками і полюбляє еклектичність в одязі. Така ж непримітна, як решта студентів. Хоча ні. Вирізняється, ніби яскрава пляма, серед натовпу: вона руденька. Але не з тих стереотипних оптимістичних сонечок, які мріють про мир в усьому світі. Ні! Вона з когорти дівчат на зразок Жанни Д’Арк: вольових, невгасимих. Їх ледь не щодня палить інквізиція, але вони оживають, мов фенікс із попелу. Вони піднімають повстання, про них пишуть в історичних книжках. Отож, ця історія про непересічну 20-річну дівчину Альону, яка живе головною метою – зловити синього птаха щастя (чи хоча б за хвіст його потримати).

«Якщо б довелося сказати про Альону всього лишень трьома словами, то це: Стівен Кінг, олімпіади з історії та Пулітцерівська премія», – так відгукується про нашу героїню її однокласниця Валя. Однак перелік неповний. До вищезгаданого варто також додати фатин, бантики, нічні вечірки, арт-хаус та музику напряму «індастріал». Ну, і ще інші речі, про які варто сказати пізніше. Пристебніть паски безпеки! Ми вирушаємо у подорож загадковою душею рудоволосої гримучої суміші, яку в колі друзів називають Ламією за іменем кабалістичного злого духа.
ЧЕРЕЗ українські= терни= –= до= американського= пулітцера
ШКОЛА, ЗЛІ ДУХИ, ДЕКАДАНС…
Школа – це той час, який Альона не дуже любить згадувати. Як і всі майбутні Жанни Д’Арк, дівчина «гризла» граніт тільки тих предметів, що були їй до смаку: мову, філософію, історію. Остання, до речі, особливо подобалася, і навіть щорічні „добровільно-примусові” олімпіади не відбивали апетит. Навпаки: стали кроком до того, щоб, замість журналістики, Альона спершу обрала напрям «Політологія» у Львівському університеті. Чому? Адже зі шкільної лави мрія про найвищу журналістську премію не полишала дівчину. Все дуже просто: риба шукає, де глибше, а інтелектуал – де філософія. Певним чином, закон природи. Але за два роки рибу викинуло на берег…
Альона взяла від філософії все, чим та могла поділитися, і різко повернула компас свого життя на 360 градусів. Після другого курсу дівчина успішно склала іспити й – овва! – знову на лаву першокурів. Тепер уже журналістів. Та першокурсниця з неї виявилася кепською: не переписує на перервах розклад, сипле цитатами з трактатів Ніцше, розмірковує про екзистенційне буття. Це, напевно, складно починати все спочатку, особливо коли твої друзі за сотні кілометрів і вже на порозі закінчення навчання.
Новоспечена журналістка згадує, що рушієм таких радикальних змін став декадентський Львів. Він хотів її змінити, а вона того не схотіла. Тому і помахала на прощання ручкою до болю знайомій алкобогемі та пішла своєю стежкою. Лишається запитання: як руденька і пухнаста Альона протрималася 2 роки серед шукачів істини в вині? «Як протрималася? Бугага! Я ж суцільне зло», – отак, сміючись, відказує дівчина.
Допомога злого духа, який, за словами Альони, живе в ній, виявилася доречною. Просто на відміну від людей, дух не відає страху. І коли після концертів серед кількатисячного натовпу доводиться ледь по головах лізти по омріяний автограф. І коли з недешевої простенької спідниці за допомогою ножиць і ентузіазму хочеться викроїти щось незвичайне та причепити збоку бантик. І коли в маршрутці треба наступити на ногу сусідові-пасажиру, аби він не дихав в обличчя «профілактичною дозою» часнику. І коли серед іншої готичної молоді обливатися пивом під жагучі звуки музики напряму Neue Deutsche Ha rte . Здивовані? І на це їй є що відповісти: «Думали, що я хороша? Ага, щас! Я – з ціаністим калієм і дустом…»
ЧЕРЕЗ українські= терни= –= до= американського= пулітцера
« WELTMACHT ODER NIEDERGANG »
«Світове панування чи тотальний занепад». Ці слова також можна почути від Альони. Вони чи не найкраще відображають її світогляд. Що ж, особливо радіти немає чого. З історії відомо, що людям, які дотримувалися подібного девізу, доводилося ой як несолодко! Взяти хоча б того ж Гітлера, якого ненавидить увесь світ і перу якого і належить ця фраза. Досі людство не знає, хто ховався під маскою фюрера: видатний оратор, безжалісна тварюка, психічно хворий недохудожник… А Ніцше? Чи то християнин, чи то атеїст. Винахідник ідей надлюдини чи нещасний, на чиєму обличчі відобразилася безодня, як він сам сказав наприкінці життя.
На щастя, моя героїня не збирається поставити світ на коліна і підкорити народи. В її життєвих планах навіть немає бажання стати напівбогом чи відбудувати Александрію. Все значно простіше: ця дівчина усвідомлює, що має талант, і не ховає його в землю, як песик улюблену кісточку. Вона вважає, що досягнути бажаного можна лише балансуючи на межі своїх можливостей, – це і є цілковите домінування над світом, своїм внутрішнім світом. А занепад для Альони – це річ надпроста. Аби його досягнути, варто лише зупинитися і не розвиватися.
Головне над цим дуже не замислюватися, бо те, про що думає Альона, часто заводить співрозмовників у глухий кут. На допомогу приходить її львівська подруга Ксюша Весняна: «Наша філософія зрозуміла: всього треба досягати своїми силами, а дурнів відправляти до біса». Однак попри самостійність моя героїня не сама: злий дух, виявляється, в душі дуже романтичний. Уже 9 років з Альоною мешкає руденький двійник – її кицька Василиса. І справа зовсім не в доброті чи щирості. Зло є зло. Може, в них просто схожі світогляди?
ЧЕРЕЗ українські= терни= –= до= американського= пулітцера
«КУДИ ВЕДУТЬ МРІЇ?»

А й справді, куди?! З Альоною все зрозуміло. Куди, куди – в Америку, звичайно. Бо, на жаль, український Пулітцер ще не народився і два мільйони не заповів талановитим журналістам майбутнього. Отже, Америка, омріяний журнал про культуру «RollingStone» і ще десять тисяч доларів премії за всесвітньо відоме екологічне розслідування. Плани хоч і наполеонівські за масштабом, але цілком реальні для дівчини, яка досконало володіє і англійською, і німецькою, і рідною українською.

Вона розуміє, що для здійснення своїх мрій, доведеться стати американкою, і невідомо наскільки щиро і довго. До цього питання Альона ставиться флегматично та цитує греків: «Батьківщина – там, де добре». Якщо чесно, складно сперечатися з людиною, у якої однією з улюблених є книга Бреда Еліса «Американський психопат». Хто ще не чув про неї, знайте: це чтиво для дуже міцних нервів. Сцени насилля переривають одна одну, а критики одноголосно говорять, що книга призначена для специфічного читача, рідкісного і трохи неврівноваженого.

Отака вона, американська душа, можливо, в майбутньому душа Альони. Але це потім. Поки дівчина просто навчається, просто відривається на рок-фестивалях і дописує в улюблений журнал «Готика». Часом вечорами в її житті з’являються історії Стівена Кінга. „Я люблю його героїв за їхнє несамовите бажання вижити», – ділиться Альона. У своєму житті вона неухильно дотримується заповідей Стівена Батьковича: кожен день – все ближче до своєї мрії, хоч на міліметр, але ближче.

Колись я її запитала, чому вона – зло. Відповідь була не так страшною, як неочікуваною. Усміхнулася і сказала: «Моя мораль і етика закінчуються там, де на них починають зазіхати інші». Шкода, що немає вже на світі Макіавеллі, а то їм було би про що поговорити…

В той момент я подумала: як добре, що я не Господь і не ділю людей на поганих і хороших. Бо Альону не можна класифікувати. Ба, більше, вона, як і справжнє зло, приманює до себе. Однак, любі читачі, я маю вам сказати щось дуже важливе, але тільки за умови, що ви Альоні в жодному разі не розповісте. Домовилися – можете читати наступний абзац.

Вона обов’язково досягне своєї мети: отримає Пулітцерівську премію і буде працювати в омріяному американському журналі. От тільки, як напророчив поет-шістдесятник Василь Симоненко, за нею так і «будуть мандрувати очі материнські і білява хата». І, дай Бог, аби вони колись зустрілися!


Сайт продается

Цена: 500$

Обращатся : [email protected]