Непотрібні діти


Мама 9 — річного Володі, 11-річної Марічки та 13 річного Степана Антонівих, жителів одного із сіл Миколаївського району, що на Львівщині, вже давно забула про материнські обов”язки. Та що там забула! Вона, як запевняють знайомі та родичі цього сімейства, ніколи особливо й не переймалася вихованням дітей. Основний тягар догляду за малечею в основному лежав на плечах батька. Він — забезпечував родину продуктами, доглядав за господаркою, був для них і мамою, і татком. Але – недарма в народі кажуть, що чоловік у родині хоч і голова, та без “шиї”, яка нею керує, діла не буде... Так і сталося. Не витримав тридцятирічний чоловік такого навантаження, (та й і, погодьтеся, не чоловіча це справа біля плити поратися), і почав шукати розради в оковитій. А діти, як писав колись Шевченко, “розбіглися поміж людьми мов мишенята...”

“Робіть щось із дітьми...”

Сільські люди, родичі, та й просто знайомі спочатку співчували “одинокому” батькові. Намагаючись зрозуміти ситуацію, — неодноразово допомагали бездоглядним дітлахам хто нагодує бідолах, хто одягом добротним потішить. Однак, звісно, так не могло тривати вічно. Тому селяни почали звертатися до сільської влади, мовляв, пане голово, робіть щось із цими дітьми, бо пропадуть... Втім, як розповів депутат Миколаївської районної ради Михайло Фенцик, якому доволі часто доводиться бувати у селі, де живуть герої нашої публікації, місцева влада у цій ситуації обрала доволі дивну позицію, мовляв, вони не мають права позбавляти дітей родинного тепла( хоча ніхто ще й не говорив про таке вирішення проблеми) Та й і біди в тому, що діти вимушені виживати самостійно, вони не бачать, тому сигналізувати до району — не будуть.

- Але ж ніхто й не збирається відбирати дітей від батьків. – Продовжив розмову пан депутат.- Наразі йдеться про порятунок дітей від голодного і холодного існування. Бо справи там і справді кепські. Судіть самі:їх мама по кілька місяців перебуває взагалі невідомо де, а батько — не виходить із запоїв. Я вже не кажу про те, чи є там заготовлені хоч якісь продукти на зиму. Адже як розповіли сусіди цього сімейства, нещодавно господар продав та, мабуть і пропив, ще й корову — єдину годувальницю малечі...А попереду довга зима.

Розмова із сусідами про життя маленької “трійці”виявилася не менш вражаючою. Старенька пані Мирослава, що живе навпроти, — почувши, що цікавимося життям Антонівих, мало не зі сльозами на очах просила

- Робіть щось із цим. Сил більше нема спостерігати як пропадають бідні діти. Василь як нап”ється, вони сидять бідолахи на вулиці поки той не засне. А його, знаєте, як важко вкласти... Нещодавно так “настограмився”, що вночі наробив галасу, бо, мовляв, хтось йому шифер з хати знімає. Кричав, аби ми його рятували, допомагали йому злодіїв спіймати. Злодіїв, як ви розумієте, насправді не було – це йому вже так ввижалося. Але скільки це нам коштувало нервів. Або ще був з ним випадок, — продовжила розповідь бабуся,- прийшов він додому п”яненький...Я вже не знаю, що йому там привиділося, але кричав “дайте молот хай приб”ю того чортяку, поки він ще маленький, бо як виросте, то я собі з ним ради не дам ”. Це ж страшне. Як ті діти мають спокійно спати? Знаєте, мабуть його треба брати кудись на лікування, поки біди не сталося. Ми йому неодноразово казали, аби схаменувся, бо заберуть у нього дітей. А він на те:“Та нічого мені не буде. Мої діти. Що хочу, те з ними й зроблю. Захочу, порубаю і в кут поскладаю...” Так що, не затягуйте, робіть щось. – Підсумувала жінка сказане.

Інша сусідка – пані Оксана, яка, до речі підтвердила розповідь попередньої співрозмовниці, дуже бідкалася, як зимуватимуть її маленькі сусіди.

- Я їх часто підгодовую, бо просто гірко дивитися, як вони дають собі раду...Зараз звичайно їм трохи простіше роздобути їжу. Адже на людських городах ще є багато чого поживного. Хоча і це не вихід. Є ж різні люди. Хтось із розумінням ставиться до малечі. А, неприведи Господь, попадеться маленький злодюжка комусь під гарячу руку, ще скалічить ненароком. З кого тоді питати? Звісно, сільська влада вказуватиме пальцями на батька. А батько – ви чули який...

-То який вихід із ситуації бачите — вислухавши усіх, хто зібрався на імпровізовану стихійну нараду (а гурт, мушу зауважити, зібрався чималенький), — запитую селян. Адже усі згідні, що таки треба щось робити?

Читач не повірить, але попри те, що ці люди фактично самі волали, аби хоч хтось із влади звернув увагу на долю маленьких односельчан, ніхто не зважився сказати , що таким батькам не можна дозволяти виховувати дітей. І цей факт тим більше викликає здивування, якщо до нього ще додати — що всі тут добре пам”ятають нещодавній випадок, який стався у сусідньому селі, де подібні горе-батьки заморили голодом власне дев”ятимісячне немовля.

Але, що вдієш. Така вже людська натура – робити рішучі вчинки руками ближнього. Ось і сільські люди здебільшого просили “якось вплинути на батька” про маму вже й не згадували. Та як на нього впливати, коли його навіть не вдалося знайти, аби порозмовляти

За господиню – сіра мишка

Коли ми із групою депутатів ( у сільського голови того дня знайшлися справи”більш важливіші”) та у супроводі цікавих селян зайшли на подвір”я горе-господаря, — насамперед були вельми здивовані тим, що на ньому — не те що не помітили бодай якогось натяку на те, що тут живе, можна сказати , багатодітна родина... Видавалося, що тут взагалі давно ніхто по-справжньому не господарював.

Видно було,- город з весни не оброблявся; з господарських будівель віяло холодом і пусткою... Вибиті шибки на вікнах у хаті могли свідчити лише про те, що часом тут вирує доволі бурхливе життя.

Вхідні двері виявилися незачиненими, але батька сімейства вдома не було. Лише величезна миша здивовано зиркала на непроханих гостей.

Хтось із сусідів обережно припустив що:“ може – пішов влаштовуватися на роботу. Адже давно обіцяв...” Однак, ми не стали з”ясовувати, де господар цього двору, а подалися до школи, де на цей час мали б бути діти.

Єдиний порятунок – шкільна їдальня

Троє переляканих оченят з острахом дивилися на групу чужих людей. Двоє старших – очевидно добре розуміли , що не з добра дорослі так цікавляться їх життям. Тому . аби почути з дитячих уст щиру правду , ми пішли на маленьку хитрість. Пан Фенцик, якого малеча виявилося добре знає “в лице, взяв наймолодшого Володю на коліна і, повернувши лицем до вчителів, а спиною до старших братика і сестрички щиро, по-батьківськи запитав:

- Володю, а що ви їли сьогодні на сніданок?

- Нічого.

- Ну а вчора, — ви вечеряли?

- Гречану кашу! – Випередила малого сестричка Маруся.

Далі ми дізналися від Володі, що він вже не пам”ятає, коли бачив маму. Що шибки у хаті вони вибили мя”чем, а ключ від вхідних дверей загубили ще минулого року.

Подальша розмова про життя малих відбувалася без їх участі з педагогами школи. Так заступник директора школи із навчально-виховної роботи Галина Львівна Дем”янчук розповіла, що діти – нічим особливим серед своїх ровесників не виділяються, щоправда – вони доволі здібні, однак, відомі обставини не дозволяють їм показуваити добрі результати у навчанні. Щодо умов проживання та бездоглядності школяриків то, як наголосила завучка, педколектив старається тримати дітей у полі зору.

-Усіх стараємося погодувати у шкільній їдальні.Власне, може це і притягує дітей до школи і вони майже не мають пропусків. Нещодавно при медогляді у дітей виявили педикульоз. Сусіди якось зарадили цьому лихові. Але, самі розумієте. Що це не вихід.- З жалем констатувала вчителька, продовживши,- Ми теж готуємо звернення до компетентних районних служб, аби допомогли вирішити проблему.

Щоправда і тут у школі ніхто так і не наважився вголос сказати про те, що належалось би зробити у такій непростій ситуації...

“Скажіть, це чиєсь політичне замовлення?”

Таким запитанням розпочав розмову про болючу проблему сільський війт Володимир Йосипович Кордіяка. А взагалі бесіда із цим чоловіком, яка відбувалася буквально через кілька днів у вестибюлі Миколаївської районної адміністрації, закінчилася доволі гучним скандалом, який розгорівся завдяки керівникові тамтешньої районної служби у справах сімї і молоді Андрію Щебелю.

Однак, не забігатиму наперед. Війт, як вже й говорилося вище, вважає, що проблеми ніякої не існує. “Діти час від часу бігають за морозивом. Отже, гроші мають. Те, що батько час від часу влаштовує бешкети – теж нормально. Адже є маса прикладів , де у подібних сім”ях виростали великі люди. Більше того, це навіть добре, що діти самі заробляють на прожиття...” (І це говорив чоловік, який має великий досвід роботи у правоохоронних органах!)

Тим часом, поки ми спілкувалися із сільським головою, до нас підійшов вже згадуваний голова районного відділу, прямий обов”язок якого займатися неблагополучними сім”ями і, навіть не питаючи дозволу нахабно втрутився у роботу журналіста

- Скажіть яке ви мали право заходити до хати цього сімейства? Ви, знаєте, що за таке втручання вами може зайнятися прокуратура? І ще: яке ви мали право допитувати дітей без присутності міліціонера?

З того , як поводився чиновник, стало зрозуміло, що йому не дуже вигідно , точніше зовсім не довподоби, аби шум навколо проблеми вищезгаданого сімейства підняла преса. Бо в разі, недай Бог якого нещастя, з нього спитають, де була його служба.До того ж “відмазки” на кшалт, ми їздили туди складали протоколи, як це було у випадку із смертю дев”ятимісячного немовляти, вже мабуть не пройдуть... Адже в такому випадку компетентні органи можуть зайнятися штатом тієї служби і дуже навіть може виявитися, що люди, які наповнюють той штат – не в ідповідають ні за освітою, ні рангом займаним посадам. А це вже явні неприємності для керівництва району. Про дітей, яким справді потрібна допомога, чиновники тут і не згадають. А між тим на питання, як жити цим малим, комусь таки доведетьчся відповісти.

Війт вирішив проблему просто.

Втім, поки група депутатів районної ради, намагалася бодай хоч обєктивно вивчити проблему, сільський голова “вирішив” усе дуже просто. Відразу після нашої розмови він розшукав “балакучого” малюка і, як переказують свідки цього , так би мовити “спілкування”, погрозами і без участі, як того вимагав керівник районної служби у справах сім”ї і молоді Андрій Щебель, представника міліції, змусив його у телефонну слухавку сказати журналістові, що нічого такого він не розповідав, що він не голодний і що батько їх не п”є.Але пан війт не взяв до уваги того факту, що свідчення хлопчика чули восьмеро різних незнайомих між собою людей...

І , мабуть цей фактор таки вплинув на те, що відповідні служби зайнялися сімейством. Як повідомили згодом авторові цієї публікації, вони розшукали горе-матусю і повернули її у сімейство. Однак, у житті дітей так нічого і не змінилося. Адже батьки продовжують вести аморальний спосіб життя, а їх малеча і далі сама собі радить. Тим часом, на сесіях тамтешньої районної ради голова адміністрації активно лобіює питання про створення у регіоні прийомних сімей. Тому тут, відповідно, виникає закономірне запитання якщо не можуть дати ради дітям, які мають батьків, то чи порадять собі із сиротами

Галина Кончаківська


Сайт продается

Цена: 500$

Обращатся : [email protected]