“Этот город будет мой!”, або Чи може День музики допомогти повернути собі право на місто

День Музики в Харкові
Фото: Накипело
День Музики в Харкові

“Не треба їздити на Донбас із месіанством”

Аліна Ханбабаєва: Перший День Музики у Харкові у 2008-му організовував Alliance Francez (бо Fête de la Musique з’явився у Франції), і це був один майданчик. Потім фестиваль зник, а в 2013-му наш колега побачив День музики у Женеві: кілька десятків майданчиків, різні музиканти, і публіка, що блукає від однієї точки до іншої.

Ми взялися за підготовку, але почалася війна, і ми стали думати чи це безпечно й етично? Домовилися з добровольчими формуваннями, щоб ті слідкували за безпекою. Хлопці прийшли без форми, “злилися” з людьми. Міліція (тоді ще – саме міліція) теж працювала. Було безпечно, але етичність нас усе одно хвилювала.

Та нам треба було відчути, що це місто все ще належить нам.

І тоді приїхали наші друзі з Горлівки і Донецька, де вже йшла війна, і дякували нам за те, що ми це зробили. Тепер кожного року багато хто приїжджає з прифронтових територій, щоб відчути нормальне життя.

Аліна Ханбабаєва на Дні музики в Харкові
Фото: Накипело
Аліна Ханбабаєва на Дні музики в Харкові

І. С.-Я.: А у вас немає оцього страшного почуття провини за те, що ми всі ці штуки так пізно почали робити? Бо в мене є.

Олексій Мащиць.: Ні, бо якщо ми не почали цього робити шість-сім років тому, значить – ми були не готові. Значить, тоді ми ще не вміли, не знали, як. Прийшла війна, стало страшно, ми дозріли.

Вікторія Бронза: І от, провівши п’ять Днів Музики у Харкові, цього року ви вирішили “франшизувати” їх на Донбас?

А.Х: Так, ми змогли це зробити за підтримки агентства США із міжнародного розвитку USAID, в рамках Проекту "Зміцнення громадської довіри" (UCBI II). Франшиза – хороше слово, ненавиджу месіанство, коли говорять: “зараз ми вас навчимо”. Люди добре відчувають зверхність. Треба об’єднувати, налагоджувати зв’язки, запитувати, що саме потрібно людям, і давати їм це.

І. С.-Я.: Ми от минулого року зробили помилку, коли разом із фондом Жадана проводили в Ізюмі фестиваль “Дорога на Схід” і привезли “свято в коробці”, не розпитавши місцевих, що їм потрібно. Свято пройшло – і його ніхто далі не підхопив.

Є інший досвід – ваш, або “СлободиКульт”, там підготовка йшла більше року, ми їздили до Ужгорода, вони приїздили до Харкова… І це зароджує зв’язки, колаборації…

Олексій Мащиць
Фото: Накипело
Олексій Мащиць

А.Х.: Так, пам’ятаю ваш вислів про “затягнути країну мереживом приватних стосунків”! Ми теж намагаємося вибудувати партнерські мережі, зрозуміти, чого хочуть люди, чим ми можемо бути корисні одне одному.

У кожному з міст Донеччини ми працювали з командами, що вже мають певний досвід. У Костянтинівці це вільний простір D. R. U. Z. I, в Покровську – платформа ініціатив із суперназвою “Лампова” (лампова – це така спеціальна кімната у шахті, де ремонтують і заряджають світильники, якими шахтарі освітлюють собі шлях у шахті, від чого великою мірою залежить їхнє життя), у Краматорську – платформа ініціатив “Вільна хата”. Більшість культурних та освітніх подій, що відбуваються в цих містах, роблять вони.

Читайте: Код Донбасса: 6 городов в поисках культурной идентичности

О.М.: Ми привези активістів із цих міст на харківський День Музики (фінансово нам допоміг USAID/UCBI II), вони волонтерили на фестивалі і розбиралися, як він влаштований.

Одна справа – чути, що є фестиваль на сорок два майданчики, інша – побачити, що це таке насправді. Їх це страшенно надихнуло. [сміється] Особливо, мабуть, надихнуло те, що ми це все одно зробили, коли грант провалився, і ми залишилися без грошей.

День Музики в Харкові
Фото: Накипело
День Музики в Харкові

А.Х: На Донбасі ми вивчали місцевий контекст: що людям цікаво й потрібно. Наприклад, у Костянтинівці пропонували додати ще щось, окрім музики, але партнери сказали: “шість майданчиків по місту, одночасно всі грають – це вже для людей дуже незвично. Повірте, нам достатньо”.

І. С.-Я.: І як публіка?

А.Х.: Багато людей приходили як на свято: в гарних сукнях, із зачісками. Кажуть, уся їхня “культурна активність” – гуляти вулицями.

Я хвилювалася за один з майданчиків: парковка супермаркета, за яким фактично закінчується місто і починається поле, і програма не найпотужніша. Приїжджаю, а там супертусовка. Люди з району йдуть на закупи, чують музику і зупиняються. Військові приїхали на вантажівці, стоять їдять морозиво і музику слухають.

Навколо безліч дітей, вони танцюють, контактують з музикантами. Діти змалку чують хорошу музику, бачать свято, зроблене самими людьми, сприймають місто як дружній і безпечний простір – це одна з найважливіших речей, мені здається.

День Музики в Краматорську
Фото: Стас Дяченко
День Музики в Краматорську

“Не грати на Дні Музики у своєму місті для музиканта – вже дивно”

А.Х.: Ми розуміли, що на самих лише місцевих музикантах ми програму не побудуємо. Їх не так багато -- згадую твою історію про лідера гурту, який казав “А де ж я вам у Слов’янську другого барабанщика знайду!”. Тому привозили різні хороші гурти з Харкова, Києва, Львова, Святогірська, Бахмута, Дружківки, Слов’янська, Северодонецька, Селідового.

Домовились, що гурти з Костянтинівки, Покровська, Краматорська, де були Дні Музики, гратимуть у кожному з цих трьох міст. Їм потрібно розвивати середовище, їздити одне до одного, концертувати.

Але транспортний зв’язок між цими містами – просто знущання. Або в тебе є машина і гроші на бензин, або ти – в культурній ізоляції.

Жителям Костянтинівки, наприклад, щоб подивитися нове кіно, треба їхати в Краматорськ, а це години дві електричкою. У Костянтинівці є величезний кінотеатр ім. Леніна, його декомунізували, назву Леніна зняли, став “Кінотеатр ім.” Він не працює, D. R. U. Z. I хочуть розвивати цей майданчик, але там якась сатана бюрократична. Сподіваюся, наші фестивалі допоможуть активізувати культурне життя в цих містах.

День Музики в Покровську
Фото: надано організаторами
День Музики в Покровську

І. С.-Я.: Тим, кого привозили, платили гонорари?

А.Х.: Ні, лише оплачували дорогу-житло-харчування-добові. Один з основних принципів Дня Музики у світі – всі грають безкоштовно.

У 2014-му далеко не всі, кого ми запрошували, розуміли, навіщо їм витрачати свій час на безкоштовний виступ. Хоча були музиканти, котрі підтримали ідею одразу, ще й допомагали обладнанням.

В.Б.: Я запитувала музикантів з Alcohol Ukulele, чому вони багато років у різних проектах безкоштовно грають на вуличних концертах. Кажуть, крім того, що це just for fun, що це історія про м’яку експансію. На клубний концерт приходять умовні свої (ідеологічно, естетично), а тут є можливість перетнутися з іншими групами людей, втягнути і їх у коло своїх уявлень про прекрасне і правильне.

І. С.-Я.: Мені дуже подобається, що для них вулиця – це відповідальність. Бо тут є й інші люди, у яких так само є право на цей простір, і ти маєш втручатися у нього обережно. Люди, які йдуть по вулиці, мають право не любити те, що ти робиш, підійти і сказати тобі про це. Це може бути “мурку давай”, а може бути “вали звідси”, хоча останнього не пригадаю.

А.Х.: У перші роки складно було з “класичними” музикантами (гонорарів не платимо, грати треба на вулиці, ще й день вихідний), а цього року вони буквально на нас посипалися.

День Музики в Краматорську
Фото: Стас Дяченко
День Музики в Краматорську

Раніше менеджмент говорив: “ми хочемо долучитися, але досить складно пояснити музикантам, навіщо їм у суботу виходити на вулицю і грати безкоштовно”. А цього року Сxid OPERA (так тепер називається харківський оперний) вийшли на сходи з оркестром, ще й показали фрагмент нової вистави за тиждень до прем’єри. Тепер для них події просто неба – звичний формат.

Музиканти струнного оркестру солістів філармонії самі написали нам: “ми дуже хочемо виступити, включіть нас у програму”.

Ми вибудували імідж фестивалю, стали впізнаваними. Не брати участі в Дні Музики – для нормального колективу вже навіть дивно. Ніби ти не в цьому місті живеш.

Оркестри часто підпорядковуються якимось органам і керівники зазвичай говорять: “якщо буде лист з облради, ми скажемо музикантам, що треба грати”, а ми говоримо: “ні, для нас важливо, щоб це було добровільно”.

Цього року з нами були оркестри ХАІ (авіаційного інституту), університету, де вчать “мнсників” (пожежні, рятувальники…), 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії, духовий оркестр академії Нацгвардії... Там якраз музиканти хочуть, але вони “люди в формі”, їм потрібне офіційне підтвердження. Оркестр ХАІ весь час хочуть розформувати, і їм потрібно продемонструвати керівництву, що на них є запит – а він є.

День Музики в Харкові
Фото: Накипело
День Музики в Харкові
Читайте: Паперовий міст до Маріуполя

На другий-третій День музики почали з’являтися музиканти, які самі виходять на вулиці і грають. Люди просто домовляються між собою: давайте зустрінемося і будемо грати.

З’являються майданчики, ініційовані мешканцями. Вони обирають місце, збирають гурти й техніку, а ми допомагаємо із дозволами, підключенням, включаємо в загальну програму та промокампанію.

“Це не просто музика – це спосіб відкриття міста”

І. С.-Я.: Слухай, ну це ж про повернення собі права на місто.

А.Х.: Абсолютно! Це спроба поновити зв’язки і повернути людям відповідальність за свій простір.

П’ять років тому для багатьох музикантів було дивно грати на вулиці. Буквально один-два колективи так робили. Зараз у теплий сезон у місті постійно чути музику. Все, що ми робимо, – це нормалізація нормального.

І.С.-Я.: У вас цього року було вже більше сорока майданчиків. Чим ви керуєтеся у виборі?

А.Х.: Ми намагаємося в якісь цікаві місця поміщати щось нехарактерне. Ще в перший День музики ми відкрили костел як музичний майданчик. Просто пішли і запитали, чи можна. Під час одного з наших фестивалів там навіть співав хор з православного монастиря. Люди бояться зазирати в невідомі місця, а концерт дає привід це зробити.

Є різні місця в кварталах історичної забудови, яка потроху знищується, – хочеться до них привернути увагу, дати додатковий привід їх полюбити. Є Держпром, де нічого не відбувається. Такий простір пропадає!

А біля Лопанського мосту під час виступу поетів ми зустріли літнього чоловіка, який говорив: “Це як у моєму дитинстві в 30-ті, коли влаштовували поетичні вечори!”

День Музики в Покровську
Фото: надано організаторами
День Музики в Покровську

І. С-Я.: Я була цього року на виступі Харківського гітарного квартету, який грав у дворі Суспільного (раніше – обласного) радіо, куди сторонніх людей впустили вперше з 43-го року! Це ж не просто про музику: інституція, яка була режимним об’єктом, відкрилася!

А.Х.: У цьому й кайф, підключаються люди зі своїми ідеями та ресурсами, створюють спільний простір, можуть називати свято своїм.

І. С-Я.: У нас старші люди і діти, як правило, слабко включені в життя міста, Як фестиваль допомагає у цьому? Що взагалі у вас є – для літніх людей?

А.Х.: А у нас все – для літніх людей! Немає якоїсь особливої музики для молодих і для старших. У цьому одна із задач фестивалю: нетравматичне співіснування людей різних поглядів, віку, смаків. Якщо сцена біля дитсадка або біля лікарні, ми підбираємо відповідну музику. Якщо знаємо, що на класику прийде справді більше літньої публіки, постараємося зробити точку там, де є якісь лавочки, навіси.

Бажання допомогти долучає людей з-за меж нашого кола спілкування. Літні жінки — наші найкращі друзі! І листівки розносять, і подруг приводять, і танцюють.

День Музики в Краматорську
Фото: Стас Дяченко
День Музики в Краматорську

І. С.-Я.: А з дітьми як? Я от, наприклад, цього року найбільше кайфонула на Стрілці* де дитячий хор Aza Nizi Maza** співав із “Моржем”***, і дитяча вистава була. Там було справжнє відчуття, що це – моє місто, де можна сидіти на газонах, де багато кольору… (*парк на перетині річок Лопань і Харків; **художня студія, де працюють художники від 6-7 років; ***Morj – харківський гурт – авт.)

Я згадала, як ці діти півтора роки тому з “Вулицею Курзу” співали “Этот город будет мой!”...

А.Х.: Часто свій виступ нам пропонує якась дитяча вокально-хореографічна студія. Дитина зі святковою зачіскою, завченими рухами, яка співає під мінус, – це травматично і для самої дитини, і для людей навколо. Ми відмовляємо.

А от те, що дорослі музиканти допомагають робити хору Aza Nizi Maza, – це про любов, про мистецтво, і про те, що діти мають на нього таке ж право, як і дорослі, і круто, що в студії це відбувається в живописі, поезії, фотографії, а тепер і в музиці. Ми шукаємо і підтримуємо проекти, де дорослі музиканти працюють із дітьми як із рівними.

А ще ми тішимося, що на більшість локацій люди приходять із дітьми. Вони знайомляться з різними людьми, з хорошою музикою, зі своїм містом.

День Музики в Харкові
Фото: Накипело
День Музики в Харкові

“Ми повинні навчитися ходити без грантових милиць”

І. С.-Я.: Давайте про важке. Про гроші. Льоша, всі знають, що цього року, коли ви в розпалі підготовки до Дня Музики не отримали грант, ти фактично з власної кишені все профінансував. Для чого тобі це? І потім ви просили людей про допомогу через Фейсбук – чи повернулася тобі частина коштів?

О. М.: Слухай, ну це як синові дати – він же вже росте! І фестиваль має проходити щороку. Я не розумів, наскільки я зайшов у мінус. Якщо вже почав щось робити, то роби по-нормальному. Частина грошей повернулася на краудфандингу, 43 000 гривень.

І. С.-Я.: Твоя основна робота – ІТ, і в тебе були заощадження. У більшості їх немає, всі покладаються на гранти. Але гранти, по-перше, зриваються, а, по-друге, ця зелена хвиля міжнародних донорів для України скоро закінчиться – на що житиме “третій сектор”, зокрема культурний?

О.М.: Для нас “злізти з грантів” не проблема, ми довгий час робили проекти без грантової підтримки. Здебільшого це були приватні заощадження і різна партнерська допомога: а дайте сцену, а дайте звук…

Я думав не про те, що вони закінчаться, а про те, що інколи складається враження, що без міжнародних грантів мало хто щось робив би. І мені здається, що ця несамостійність у перспективі – погана. Чи будуть люди займатися різними подіями, якщо фінансування фондів припиниться? Боюся, половина ініціатив припинить існування.

День Музики в Харкові
Фото: Накипело
День Музики в Харкові

І.С-Я.: Мені здається, що ті, кому справді “болить”, не припинять роботу, от ви ж – робили й до грантів. А щезнуть ті, хто каже “о, є грант, давай придумаємо під нього проект”.

О.М.: Має з’явитися інститут меценатства – коли люди просто діляться зі своїм містом, з іншими людьми.

І спонсорство має вирости цивілізоване – ви даєте грошей, а ми придумуємо, як вас презентувати, щоб не спаскудити простір, не заповнити все банерами, а зробити красиво – і вам, і людям. Можуть бути партнерські точки: от вам фестиваль і тисячі клієнтів, продавайте каву, а якусь частину прибутку передасте на розвиток проекту.

А.Х.: Фандрайзинг, спільнокошти всякі, нормальні люди вже не вважають, що “культурка – це на халяву”, готові підтримувати гривнею. Треба працювати над тим, щоб таких людей ставало дедалі більше.

І. С.-Я.: А ви вірите в меценатів? Мені здається, що більшість справді забезпечених людей не дає на такі події, бо не ходить на них, не відчуває їх як свої. В оперу – нормально, а в джинсах їсти морозиво на бордюрі під час Дня музики – не комільфо, бо немає оцього зв’язку з містом.

О. М.: Це теж поступово. Поки що це незвичні речі: “театральний фестиваль? а що це?” Але коли ідея охоплює все більшу й більшу кількість людей, вона просочується в усі, я думаю, аудиторії.

А.Х.: Ми ж бачили топ-менеджерів з шинами на Майдані? Побачимо і з пончиками на Дні музики.


Джерело статті: “https://lb.ua/culture/2018/10/16/410016_etot_gorod_moy_abo_chi_mozhe.html”